БА́НДА, и, жін.
1. Озброєна група злочинців, що чинять грабежі, розбої, вбивства. [Грек:] То винні все закони ваші римські — заборонили чесні товариства.., от маєте тепер злочинні банди! (Леся Українка, II, 1951, 523); — Одного злодія піймали були з конем аж під Полтавою на ярмарку.. Хотіли самосуд над ним учинити. А він став проситися: всіх, каже, викажу, усю банду, тільки щоб не вбивали (Андрій Головко, II, 1957, 8);
// зневажл. Про озброєний контрреволюційний загін, організовану групу шпигунів, диверсантів або ворожі війська. Це тут ми білі банди гнали і йшли вперед під кульний спів (Володимир Сосюра, II, 1958, 218); Всі радянські народи віддавали свої сили на те, щоб розгромити фашистські банди, які напали на нашу Батьківщину (Радянська Україна, 20.XII 1946, 2).
2. розм. Ватага, юрба, гурт. Часто серед ночі.. хату сповняла ціла банда якогось непевного люду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 375).
3. діал. Група музикантів. Ось жнива. Скочно граючи, Женців провадить банда (Іван Франко, XI, 1952, 276).