БА́ЛУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.
1. Надмірно пестити когось, потурати кому-небудь в його бажаннях і примхах. — Балує тебе мати, балує! — гладячи рукою по голові, казав батько (Панас Мирний, I, 1954, 323); [Любов:] Мене ж балували, а не виховували (Леся Українка, II, 1951, 21); Зустрічаються ще й батьки, які надмірно балують молодь, роблячи погану послугу і дітям і суспільству (Радянська Україна, 28.II 1957, 1); * Образно. Життя ніколи не балувало Лешнера (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 38).
2. перев. чим. Виявляти увагу до когось, робити кому-небудь щось приємне. Мені так приємно, коли дістаю од тебе більшого листа. А ти мене не балуєш (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 421); Ніколаєв.. поглядав із заздрістю на ставлення товаришів до Келембета: його цим ще ніхто не балував… (Юрій Яновський, II, 1954, 103).
БАЛУВА́ТИ, ую, уєш, недок., розм. Гуляти на балах; бенкетувати. Хто змолоду балує, той під старість старцює (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 205).