БА́ЛУВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до балувати. Не балувана людською увагою і ласкою.., Мотя особливо цінувала щирість і відвертість в людях (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 125).
2. прикм. Розбещений, вередливий. [Олімпіада Іванівна:] От балувана! [Любов:] Хто ж винен, тіточко? (Леся Українка, II, 1951, 9); — Ой, тут же не діти, а бісенята… Ану такі балувані, такі вреднющі (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 57).