БАЛАМУ́ТНИЙ, а, е.
1. рідко. Неспокійний, каламутний. Налетіли баламутні хмари, закрили жар-птицю (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 159); * Образно. В голові баламутний хаос (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 14).
2. Бентежний, непокірливий. Такий вчинок учителів виразно доводив, що він — чоловік баламутний (Борис Грінченко, I, 1963, 322); — Може на інші краї перекинулась [Ганна], а може й зовсім де-небудь баламутну свою голову загубила… (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 428);
// Який викликає неспокій, тривогу. Її [Ярославу] теж зачепили за живе баламутні Бунчукові слова (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 260).