БАЛАКУ́Н, а, чол., розм. Балакуча людина; базіка. В лікареві, що схилився до хворого, нічого не зосталося від того балакуна, який п’ять хвилин тому торочив абищо, не думаючи (Юрій Шовкопляс, Людина.., 1962, 167);
// зневажл. Людина, яка любить багато говорити про що-небудь, не виконуючи того на ділі. — У, пустомолот! — злісно подумала вслід йому дівчина.. — Самі розмовочки й резолюції! Балакун (Олесь Донченко, II, 1956, 161).
БАЛАКУН
Тлумачення слова