БА́ХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. і перех. Однокр. до бахкати і бахати. Затички бахнули: шампанське полилось в чарки рікою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 143); Панас приклав рушницю мало не до обличчя і бахнув (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104); Мокрієвська закинула голову назад і бахнула чарку одразу (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 341); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він щосили бахнув у них ногою — і вони тріснули надвоє (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 111).
2. перех. Не подумавши, сказати щось недоречне, не до ладу. — Я думаю, що пан просто жовторотий горобець, — бахнув згарячу Заславський (Яків Качура, II, 1958, 445); Він.. часом таке бахне, що всіх зіб’є з пантелику (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 152).