БАХ, виг.
1. Звуконаслідування, що означає звук від удару, пострілу і т. ін. Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах… загриміли з рушниць верхи (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 323).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бахкати 1,2 і бахнути 1. Раз увечері гомоню я собі так-о з жінками у клубі, аж тут — бах! — мені в голову каменюка з вікна (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 23).