БАКА́Й, я, чол., діал.
1. Вибій з водою, калюжа на дорозі; баюра. Їдуть наші молодцями, Навмання, скрізь манівцями; Бакаї.. їм ніпочім (Іван Манжура, Тв., 1955, 168); А деякі шофери то й самі норовили грюкнути машиною в бакай коло своєї хати чи біля воріт куми (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 60).
2. Глибока яма в річці, ставку. Вона [річечка] повиривала на своєму шляху глибокі темні бакаї, і в них, виставляючи круглі, як веретена, спини, плавала форель (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 98).