БАГАТОМО́ВНИЙ, а, е.
1. Який користується багатьма мовами. Багатомовний натовп;
// Який пишеться, видається, укладається і т. ін. багатьма мовами. Успішний розвиток української, як і всієї багатомовної радянської дитячої літератури, відбувався в тісному зв’язку з розвитком в СРСР народної освіти, школи (Історія української літератури, II, 1956, 146).
2. Який любить багато говорити. Він ніколи не був багатомовним з своєю жінкою (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 433).
3. Який виразно натякає на що-небудь; багатозначний. Одного офіцера [царської армії] назвали «тигром», і в цьому багатомовному прізвиську відкривається його лиха вдача, його нелюдське ставлення до солдатів (Юхим Мартич, Повість про нар. артиста, 1954, 46).