БАГАЦЬКО, присл., розм.
1. Те саме, що багато 2. — Доню моя мила, доню моя люба! багацько ти мене журила (Марко Вовчок, I, 1955, 16); Оксаночка тепер дуже багацько говорить (Леся Українка, V, 1956, 7); Розпитувався [Давид Мотузка] про життя, розповідав багацько (Андрій Головко, II, 1957, 90);
// у знач. присудк. сл. — У нього усього є багацько (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 488); Пером не можна написати, Не можна і в казках сказати, Яких було багацько див! (Іван Котляревський, I, 1952, 135).
2. у сполуч. з вищ. ст. прикм. і присл. Значно, далеко. Марія думала, що вона багацько краща за Василину (Нечуй-Левицький, II, 1956, 134).