БАЧ, част.
1. Уживається, щоб звернути чиюсь увагу на що-небудь; бачиш, дивись, ось. Бач, заснула виглядавши, Моя сизокрила! (Тарас Шевченко, I, 1951, 7); — Бач, птицю сполошив! А я вже от-от мав вистрілити! (Іван Франко, III, 1950, 9).
2. Уживається для вираження здивування, докору і т. ін. «Так себто я брешу? — тут Вовк йому гукнув. — Чи бач! Ще і базікать стало… Такого ще поганця не бувало!..» (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 71); — Бач, бач! розбудив батька, — каже мати, — не дав спочити… (Панас Мирний, II, 1954, 76).
3. у знач. вставн. сл. Бачиш, як бачиш. Бо, бач, чим їм [паничам] у світі розважатись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити, — а більше що? (Марко Вовчок, I, 1955, 108); З ділом, бач, у нас ніколи Не розходяться слова (Петро Дорошко, Серед степу.., 1952, 122).