БАЦ 1, виг.
1. Звуконаслідування, що вживається на означення різкого короткого звуку.
2. розм. Уживається як присудок за знач. бацати. Підходжу до свого щоденника, що вишкіряє до мене білі сторінки, і — бац! бац! ним об стіл (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 253).
БАЦ 2, а, чол., діал. Старший вівчар. — То ти, Паньку? — питає бац ізсередини (Іван Франко, IV, 1950, 27).