БАБІ́Й, я, чол., розм.
1. Той, хто дуже упадає за жінками; залицяльник, зальотник. — Товариша проміняв на бабу… Ех ти, бабій! (Степан Васильченко, I, 1959, 157); Нечипора знали у війську як доброго й щасливого бабія (Іван Ле, Україна, 1940, 71).
2. Про нерішучого, розніженого чоловіка. Співай про бої, співай про січу. Коли ти справжній кобзар, а не бабій (Панас Мирний, V, 1955, 77).