АВГУ́Р, а, чол.
1. У стародавньому Римі — жрець, що, спостерігаючи політ і поведінку птахів, провіщав нібито волю богів. Господи, як мені самій тяжкий сей мій тон римського авгура! (Леся Українка, V, 1956, 122).
2. перен., ірон. Про людину, що перетворює свої спеціальні знання в таємницю. Минув час, коли ми ставали в позу якихось авгурів мистецтва і проповідували глядачам те, чого вони не сприймали (Літературна Україна, 3.VII 1962, 3).