АСКЕТИ́ЗМ, у, чол.
1. Релігійно-етичне вчення, що полягає в проповіді зречення радощів життя, відлюдництва і «умертвіння плоті» для досягнення моральної досконалості. Йому абсолютно чужі релігійний аскетизм чи яке-небудь інше спотворене розуміння громадянського обов’язку (Вісник АН УРСР, 5, 1949, 37).
2. перен. Надзвичайна здержливість, відмовлення від життєвих благ. Батько оповідав сю притчу жартом. Аскетизм, що лежить у її основі, був зовсім чужий його вдачі (Іван Франко, IV, 1950, 195); І. Кочерга у деяких п’єсах наділяє героїв рисами невиправданого аскетизму й самозречення, невластивими радянській людині (Українська радянська драматургія за сорок років., 1957, 67).