АСКЕ́Т, а, чол.
1. У давнину — християнський подвижник, який виснажував себе постом; пустельник. Довгий, сухорлявий о. Мойсей трохи скинувсь своєю постаттю й видом на тих довгих, темних аскетів святих, що малюють на візантійських образах (Нечуй-Левицький, I, 1956, 117); Строгий мораліст і аскет Іван Вишенський по смерті князя Острозького прямо відзивався про нього як про єретика (Іван Франко, XVI, 1955, 213); Він був схожий на молодого аскета, що перебрався в пустиню (Петро Колесник, Терен.., 1959, 348).
2. перен. Про людину, яка вкрай обмежує свої життєві потреби, веде суворе життя. Може він зробитися якимсь аскетом-ученим, упірнути в науку і, далеко-далеко од світу й од життя, потонути в своїх учених книжках (Агатангел Кримський, А. Лаговський, І, II, 1905, 48).