АПОФЕО́З, у, чол.
1. В античних греків і римлян — культ обожнювання якої-небудь видатної особи.
2. книжн. Звеличування якої-небудь особи, події, явища. Тота ціла картина оприського курища, так чудно і артистично змальована Шашкевичем в «Олені», чи ж не виходить вона на апофеоз того єдиного протесту проти неволі, який тоді був можливий для народу? (Іван Франко, XVI, 1955, 39); Такого полум’яного культу материнства [як у Т. Шевченка], такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу (Максим Рильський, III, 1956, 245).
3. театр. Урочиста сцена в кінці спектаклю або концерту, в якій прославляється народ, герой, подія і т. ін. Ще після одного відступу й наступу з’явилася й шоста дія. На цей раз то був апофеоз (Юрій Смолич, Театр.., 1940, 68).