АНАЛІЗА́ТОР, а, чол.
1. фіз. Прилад, за допомогою якого роблять аналіз (у 2 знач.) речовини, явища і т. ін. Частоту шуму вимірюють з допомогою частотного аналізатора, а його силу — шумоміром (Наука і життя, 12, 1960, 42).
2. фізл. У людини і високоорганізованих тварин — орган чуття разом з відповідною йому ділянкою мозку і сполучними нервами, що здійснюють аналіз подразнень із зовнішнього і внутрішнього середовища. Аналізатор є складний нервовий механізм, що починається зовнішнім сприймаючим апаратом і закінчується у мозку (Павлов, Фізіологія вищої нервової діяльності, 1951, 45).