ЗВИ́ХНЕНИЙ, ЗВИ́ХНУТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до звихнути 1, 2. Хоч старий Сава умів складати і зв’язувати поламані кості та направляти звихнені сустави, але навіть він похитав тільки головою над недужим (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 477); Намучились і намудрувалися найрізніші годинникарі над тим механізмом, ніхто не вмів ані віднайти, де там було щось попсоване чи звихнене, ані пустити його наново в рух (Іван Франко, IV, 1950, 206).
2. у знач. прикм., перен. Який звихнувся, збочив у житті, поведінці і т. ін. Взагалі мама звихнена на всякому мотлоху та на барахлі (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 50).
♦ Звихнутий розумом (умом, з розуму, з ума, психічно) — який має відхилення від норми в психіці; психічно ненормальний, божевільний. Це були не просто молоді спортсмени, а якісь звихнуті з розуму фанатики спорту (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 172); Розбещений та психічно звихнутий міщанин та його моральна безвихідь, статеве питання — все це й стало сюжетом його писань (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 327).