ЗВІ́СНИЙ, а, е, розм.
1. Про якого знають, мають певне поняття чи уявлення; знайомий. Земля розпарилася. З свіжої ріллі розходився якийсь дивний запах, — запах, добре звісний Якимові (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 68); Голосно, але спокійно залунав усім добре звісний голос воєводи: — Щити на плечі, чвалом у ліс! (Юліан Опільський, Іду.., 1958, 333).
2. Який користується славою, популярністю; знаменитий. Директором цеі [цієї] гімназії був звісний український діяч у 80 р. м. ст. Александер Борковський (Василь Стефаник, II, 1953, 14); Пил історії присипле скоро Всі їхні імена, колись широко звісні (Василь Еллан, I, 1958, 265);
// Добре відомий певними рисами вдачі, звичками і т. ін. [Руфін:] Та християнами ж не раз бувають і люди, звісні цнотами своїми, невже б вони терпіли мовчки нечесть? (Леся Українка, II, 1951, 367); Послали по тітку Прохіру, звісну порадницю у таких випадках (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 249); А за ділом же вони й вийшли? А як же? Витрішків купувати, та щоб чи не пожартують парубки з ними. Вже звісна дівчача натура (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 17); Звісний гуляка.
3. Такий, як завжди, такий, до якого звикли; звичайний (у 2, 3 знач.). Жінки тим часом.. розпитувалися — у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали… Звісні празникові речі! (Панас Мирний, III, 1954, 82).
♦ Звісне діло; Звісна річ — відомо, звичайно. — Звісне діло — баришник… Звик на крадених конях тавра випікати і до людей лізе, — обізвався Сергій (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36); Звісна річ, усім тяжка розлука З тим, що називається: життя (Максим Рильський, II, 1960, 134).