ЗВ’ЯЗКІ́ВЕЦЬ, вця, чол.
1. Працівник зв’язку (у 3 знач.). У зв’язківців України багато турбот. Та вони зроблять усе для того, щоб створити єдину автоматизовану систему зв’язку (Вечірній Київ, 26.II 1966, 2); Зв’язківці, вільно походжаючи по висоті, змотували кабель (Олесь Гончар, III, 1959, 60).
2. Той, хто здійснює зв’язок між військовими частинами або підрозділами, між підпільними групами, партизанськими загонами і т. ін. Він став вихованцем орденоносного полка. Був зв’язківцем при штабі (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 67); Вранці зв’язківець покликав нас до капітана (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 39).