ЗРОСТАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., ЗРОСТИСЯ, туся, тешся, док.
1. З’єднуватися в процесі росту, утворюючи одне ціле. Ой у полі дві тополі докупи зрослися (Павло Чубинський, V, 1874, 403);
// Поновлювати свою цілісність у процесі заживання (про зламану кістку, краї рани і т. ін.). Рана майже не боліла. Валика добре перев’язав її, покривши м’якушкою хліба і павутинням та загорнувши плече кленовою корою, щоб швидше зросталися кістки (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 37); Колись парубки.. розсікли йому навпіл губу. Губа зрослася, але тонюсінький, як ниточка, рівчачок все рівно розділяв її на дві половини (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 66);
// Бути з’єднаним на переніссі (про брови). При світлі забіліло в Мини широке лице, зачорніли товсті брови, котрі зрослись докупи на переніссі, неначе од виска до виска йшов дугою молодий місяць (Нечуй-Левицький, II, 1956, 112); Світлі брови, що майже зрослися над невеликим тонким носом з ледь помітним горбочком, робили обличчя не суворим, а уважним (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 9).
2. перен. Ставати нерозривно з’єднаним, зв’язаним з ким-, чим-небудь, невіддільним від когось, чогось. В тишині, що зросталася з темнотою, здавалися гори з своїми темними безмежними лісами пристановищем для стоїчного спокою (Ольга Кобилянська, Вибр., 1949, 307); Григор Лобода — це ім’я низового вояка, бойова путь якого щільно зросталася з мрією життя і викликала заздрість багатьох батьків та синів Подніпров’я та Побужжя (Іван Ле, Наливайко, 1957, 341); Злітаючи в небо, він зростається з машиною в єдину живу істоту (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 32); Пани і панщина у всьому Зрослись, здавалось, нерозлучно (Іван Франко, X, 1954, 268); — Не знаєте, як усі мої думки зрослися нерозривно з Вами, — а мій характер не такої конституції, щоб я міг забути (Петро Колесник, Терен.., 1959, 141);
// Звикати, прив’язуватися до кого-, чого-небудь; зріднюватися. Він вперше почув всім тілом, що се обзивалась до нього його земля, що він з нею так зрісся, як з жінкою, з сином.. з дочкою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 393); Він так зрісся з Києвом, він так полюбив його, так знає його, як мало хто із нас, його товаришів, що й народилися, й вік звікували в Києві (Максим Рильський, Веч. розмови, 1962, 18).