ЗОЛОТУ́ХА, и, жін., розм.
1. Застарілий термін, яким позначали прояви діатезу, що поєднується з туберкульозним ураженням шкіри, очей та лімфатичних вузлів (перев. у дітей). В дитячім зрості я часто хворів, у мене була невигосна золотуха (Збірник про Кропивницького, 1955, 27); Його шия обмотана великою картатою хусткою, а вуха заткнуті ватою — старий хворів на золотуху (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 292).
2. бот., діал. Золотушник.