ЗНОШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗНОСИТИ, зношу, зносиш, док., перех.
1. Довго носячи, робити старим або непридатним для користування (одяг, взуття і т. ін.). Як опікунка забрала вона також усю спадщину Калиновичів, зносила сукні їх матері (Іван Франко, VI, 1951, 167); — Принесеш цяцьку, — він рухнув вказівним пальцем, ніби натискав на курок, — а я тобі чоботи, за десять років не зносиш (Михайло Стельмах, II, 1962, 156).
2. перен. Виснажувати, витрачати (перев. фізичну силу). А малась воля, малась сила, Та силу позички зносили (Тарас Шевченко, II, 1963, 66);
// Втрачати свіжість, яскравість (обличчя, кольору шкіри і т. ін.). Зносить Гафійка красу і літа по наймах, зчорніє, зів’яне на чужій праці, як її мати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 42).
♦ Не зносити голови кому — поплатитися життям, загинути або жорстоко постраждати. — Підв’яжи язика, жінко, бо не зносити тобі голови, — кинув Панас, підводячись з лави (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 417).