ЗНАМЕ́ННИК, а, чол., мат. Число дробу, яке показує, на скільки частин поділена одиниця. Щоб додати дроби з однаковими знаменниками, треба додати один до одного їх чисельники і під сумою підписати той самий знаменник (Кисельов, Алгебра, I, 1956, 75); На письмі тактові розміри позначають цифрами у формі дробів, де верхня цифра, тобто чисельник, означає кількість ритмічних вартостей даного розміру, а нижня цифра, тобто знаменник, — їхню якість (Колесса, Основи техніки диригування, 1960, 8).
♦ Зводити (звести) до одного (спільного) знаменника — прирівнювати кого-, що-небудь одне до одного, робити подібним в якомусь відношенні. Се [жінки-бюрократки] — людські істоти, ..дуже зредуковані, у прощені, зведені, так сказати, до спільного знаменника (Іван Франко, II, 1950, 331).
ЗНАМЕННИК
Тлумачення слова