ЗЛАЗИТИ

ЗЛАЗИТИ 1, злажу, злазиш і рідко ІЗЛАЗИТИ, лажу, лазиш і ЗЛІЗАТИ і рідко ІЗЛІЗАТИ, аю, аєш, недок., ЗЛІЗТИ і рідко ІЗЛІЗТИ, зу, чеш; мин. ч. зліз і рідко ізліз, ла, ло; док.

1. Чіпляючись, тримаючись руками або ногами, спускатися вниз звідкись, з чого-небудь. Вітер був у той день навісний і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко (Леся Українка, V, 1956, 245); Старі діди ізлазять з печі, На сонці гріють кров старечу (Микола Шпак, Вибр., 1952, 98); Трохи засоромлений хлопчина зліз з дерева (Олесь Донченко, VI, 1957, 10);  * Образно. На землю злізла ніч… (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 49);
//  Вставати, підводитися, сходити і т. ін. звідкись, з чого-небудь. — Ану злазь [з воза], Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Борис Грінченко, II, 1963, 261); Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Степан Васильченко, II, 1959, 17).

2. розм. Приїхавши куди-небудь, виходити на зупинці. Погонич під’їхав під самий ґанок станції, одначе злізти з омнібуса не можна було, не ступивши в воду вище кісточок (Нечуй-Левицький, II, 1956, 390); Він стрів Павлова на станції, де обидва злізли з поїзда (Юрій Яновський, Мир, 1956, 22).

3. Спускаючись, потрапляти, проникати в середину, в межі чого-небудь, розміщеного внизу. Згори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю жінка і закриває за собою ляду (Леся Українка, II, 1951, 187); На роботу ходять [шахтарі] з обушками, до шахти спускаються «баддею» чи злазять драбинами (Юрій Яновський, II, 1954, 133); Злізла [Тамара] вниз, ..швиденько перетягла матрац і подушку на другий поверх, почала прилаштовувати їх (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 175);
//  Зсовуючись з свого місця, сповзати вниз. Парубок з досади пошкрябав за вухом, аж шапка йому злізла на ніс (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 233).

4. тільки 3 ос. розм. Відпадати, відвалюватися, залишаючи ушкоджене або оголене місце на чому-небудь. — А пам’ятаєш, як у нас горіли пучки, як з них шкура злазила, коли ми з тобою вимивали шерсть, настояну на вапні (Михайло Стельмах, II, 1962, 119); Курю люльку далі. А язик так, як би коти дряпали. Як же шкіра з язика злізла, а наросла нова, аж тоді я почув смак у люльці (Лесь Мартович, Тв., 1954, 278);  * Образно. Чую, що вся моя вченість злазить з лиця, як стара шкаралуща (Степан Васильченко, II, 1959, 266);
//  Ставати непомітним, зникати, сходити. Тільки одного боявся [Лис Микита], щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді (Іван Франко, IV, 1950, 95).

5. тільки недок., із запереч. част. не. Постійно або протягом якогось часу перебувати де-небудь, не залишати певного місця. — Та що ти, донько, поробляєш. Забулась за нас та за свого хлопця, що дідові не злазить з рук і не дає робити (Василь Стефаник, I, 1949, 236); — Товариші, — промовив Голодуха смертельно стомленим голосом. — Слава богу… думав, не знайду… П’ятий день з коня не злізаю… (Олександр Довженко, I, 1958, 253).
 Не злазити з телефону — весь час або дуже довго дзвонити по телефону. А комбат наш з телефону не злазив, все викликав командира артилеристів (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 81).
♦ Злазити (злізати, злізти) з шиї чиєї — переставати бути на чийомусь утриманні. Треба було й йому, скінчивши школу, злазити з батьківської шиї (Панас Мирний, III, 1954, 185).

6. Підніматися, повзти і т. ін. нагору; вилазити на що-небудь. Коли вони спускалися в провалля або злазили на гору, дрібні колючі каміння сипались їм з-під ніг (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 400); Так шість раз той павук обривався, І шість раз він на стелю злізав (Леся Українка, I, 1951, 357); бливавета Хомівна і Марина .. злізли на неї [Високу могилу] (Іван Сенченко, На Батиєвій горі, 1960, 268); Тут уже сновигали діти.., а якийсь навіть на тин ізліз і звідти дивився у вікно в сільраду (Андрій Головко, II, 1957, 158);  * Образно. І сонце злізло височенько, Уже час сьомий ранку був (Іван Котляревський, I, 1952, 209).