ЗІГРА́ТИ і рідше ЗОГРА́ТИ, аю, аєш, док.
1. неперех. Взяти участь, провести час у якій-небудь грі. Потім грав я з татом в шашки. Як зіграли? Нічия! (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 60); — Та тривай-бо, Галочко! — закричали їй дівчата, — ще у жони не зограли, а вона вже у хрещика (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 321);
// перех. Пронести партію в якій-небудь грі. Хлопці не встигнуть зіграти й партію в шахи… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 56).
♦ Зіграти весілля — те саме, що Справити весілля (див. весілля). — Ну, Маріє, — сказав тоді майстер Пилип Васюта, — ми тобі таку хату вистругали, що й весілля у ній зіграти не гріх (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 439).
2. перех. Виконати, поставити в театрі, на сцені (п’єсу, оперу і т. ін.). Траплялось, що в тому чи іншому селі не було площадки, де можна було б зіграти виставу, і тоді актори спільно з колгоспниками самі будували її (Мистецтво, 6, 1958, 32);
// Зобразити кого-небудь, виконати якусь роль. Мама, напевно, вже й кається в душі, що влаштувала цю вечірку і дозволила Дарці зіграти роль дорослої (Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 18); Значить, у Києві їй грати «Троянду» не трапиться. Хіба, може, тут зограє (Леся Українка, V, 1956, 231).
3. перех. Виконати що-небудь на музичному інструменті. [Функе:] Хто зуміє програти всі варіації цього вальса — той і буде автор. [Мама:] Ай, мій бог! А Ліза? [Функе:] Звичайно, вона мусить теж зіграти, якщо зуміє (Іван Кочерга, II, 1956, 183);
// неперех., перен., на чому. Вплинути на чиї-небудь інстинкти, почуття і т. ін., використавши їх у своїх цілях. Треба мати на увазі, що ідеологи буржуазії намагаються, зокрема, зіграти на струнах національних почуттів, отруїти людей дурманом буржуазного націоналізму (Матеріали XXII з’їзду КПУ, 1961, 86).
♦ Зіграти на руку див. рука; Зіграти велику (важливу і т. ін.) роль у чому — вплинути на хід, розвиток, розв’язання чого-небудь. Я вже був одного разу в цьому місті, що двічі зіграло велику роль в угорській історії (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 314).