ЖО́ДЕН, дна, дне, ЖО́ДНИЙ, а, е, заст. ЖА́ДЕН, дна, дне, ЖА́ДНИЙ, а, е, займ.
1. Уживається в заперечних реченнях при підметові чи додаткові для вираження повного заперечення; ні один. Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить (Леся Українка, I, 1951, 163); Від громадської ради жаден дорослий громадянин.. не був виключений (Іван Франко, VI, 1951, 34); Жукова не проронила досі жодного слова (Олесь Донченко, V, 1957, 392);
// Ніякий. На їх спокійних старечих лицях не видно було жадної зміни, жадної блідості (Іван Франко, V, 1951, 32); — Стійте! — гукаю, — та вони [хмарки] пливуть собі, пливуть, на мене ж — жодної уваги! (Павло Тичина, II, 1957, 31).
[Ні] жодною мірою — ніяк. Як стала силуватись, щоб промовити слово, так ні жодною мірою не може сказать: губи злиплись (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 23).
2. Будь-який з ряду подібних; який-небудь. Літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі (Леся Українка, V, 1956, 126); Це була дуже давня зброя… Простий, клепаний із заліза шолом.. без жодних прикрас (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 60).
3. діал. Кожний, кожен; всякий. До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Веклиної хати (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 446); Обізвалась темная діброва: Козаче, козаче! Од такої пісні жадна гілка, Жаден лист заплаче (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 72).