ЖІ́НКА, и, жін.
1. Особа жіночої статі; протилежне чоловік. Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (Іван Котляревський, I, 1952, 191); Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати (Остап Вишня, День.., 1950, 103).
2. Доросла, на відміну від маленької дівчинки. Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 178); Нагнав [Давид] жінку якусь по дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Андрій Головко, II, 1957, 18).
3. Заміжня особа стосовно до свого чоловіка. — Галю, будь мені жінкою та поїдьмо ізо мною, — каже козак (Марко Вовчок, I, 1955, 320); Зараз перед ним [трюмо] Наталя, Данюшина жінка, зачіску поправляє (Андрій Головко, II, 1957, 45);
// Взагалі заміжня особа жіночої статі.