ЖАРИ́НА, и, жін.
1. Вуглина жару (у 1 знач.). Мина витяг з гамана тютюн, набив люльку, вигріб з печі жарину й вкинув її в люльку (Нечуй-Левицький, II, 1956, 122); З тріском вилітали [з груби] маленькі червоні жарини і, падаючи на долівку, гасли (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 163); * Образно. [Леся:] Він [Т. Шевченко] був величною пожежею над Росією, а ми тільки гарячі жарини, що відкотилися з цієї пожежі і світимо в темряві (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 75); * У порівняннях. Говорить [Карпо], а очі в нього так і блищать, мов жарини… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298).
♦ Кинути жарину в серце кому — розхвилювати, розтривожити кого-небудь. [Лучицька:] Як ви вмієте людину збентежити… жарину кинути в серце (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 401); Як (мов, наче і т. ін.) на жаринах (на жарині) — неспокійно, тривожно. Куди він усе потішається? Чого він, як на жарині? (Марко Вовчок, I, 1955, 238); Він і снідає похапцем.., і за столом сидить, мов на жаринах — крутиться, вертиться (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 3).
2. чого. Цяточка, кусочок якого-небудь предмета, що горить, світиться. Хтось курив, і жарина папіроси була схожа на дивну квітку з малесенькими самоцвітами-пелюстками (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 143);
// перен. Про блиск в очах, що відбиває певний внутрішній стан людини. Змовчав Клим — та й що він міг сказати? Блиснули в очах жарини злі (Леонід Первомайський, II, 1958, 259).