ЖАРІТИ, рить і іє, недок.
1. Горіти без полум’я; жевріти. Не може [Роман] відвести широко розплющених очей від губки, котра жарить на соломі проти вітру… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 120); * Образно. Любові пишний мак У грудях розцвівся і жаріє (Максим Рильський, I, 1956, 112);
// перен. Робитися червоним, розгаряченим (від хвилювання, збудження). Потім вибрали нас в райком. І жаріло у неї личико [личенько]. Голос милий — дзвінком… (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 9).
2. перен. Виділятися своїм червоним кольором. Сонце липневе сіда за Південним вокзалом, Обрій далекий жаріє гарячим металом (Ігор Муратов, Слово.., 1949, 16); На білім платті галстук піонерський Трояндою червоною жарів (Максим Рильський, I, 1956, 423).