ЗДИБЛЮВАТИ

ЗДИ́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗДИ́БИТИ, блю, биш; мн. здиблять; док., перех. Піднімати на диби (коня). Візник натяг ремінні віжки І здибив коні молоді (Платон Воронько, Народж. легенди, 1954, 5);  * Образно. Здиблюючи землю, бушував, рокотав ураганний вогонь (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 532).
 Здиблювати (здибити) брови (вуса і т. ін.) — піднімати вгору брови (вуса і т. ін.) на знак здивування, гніву тощо. — Що-о? — здивовано здибив Журяк брови, здригнувся (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 71); Директор лісозаводу Мармура, здибивши сиві вуса, доказував, що немовби без Івана Глущука в депо захолоне паровоз (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 191).