ЗБОКУ, присл.
1. З бокової сторони. А сам [крамар] то збоку, то ззаду, то спереду, то прискакує, то одскакує. Бий його сила божа, де в його ті слова беруться! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 59); Гнідко, натужуючись проти гори, тихо ступає; збоку йде Яким, придержуючись за полудрабок рукою (Панас Мирний, IV, 1955, 314); Василь і Михась вже були в кабінеті слідчого, а збоку стовбичили поліцаї (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 89); Хлопець збіг із тротуару й пішов бруківкою, збоку (Андрій Головко, I, 1957, 162);
// з прийм. від (од). В боковій стороні щодо чого-небудь. Збоку од шляху дві дикі груші тремтіли дрібненьким листом у ранішнім холодку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 376).
Дивитися (зиркати, позирати і т. ін.) збоку — дивитися не прямо, скоса. А сам [старий], говорячи так, збоку якось на неї дивиться мудро, що горда удова тільки зчервоніє (Марко Вовчок, I, 1955, 185); Ярошенко збоку зиркнув на гостроносеньке з руденькими бровами та віями обличчя панянки, зітхнув і взяв помалу дівчину під руку (Степан Васильченко, I, 1959, 192).
2. На віддалі, здаля. І здавалось збоку, ніби то розмовляли не вони, а хтось інший говорив за їх (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 236); Вся велич того, що робиться на його Батьківщині, звідси, збоку, самому Хомі ставала наче зрозумілішою і видимішою (Олесь Гончар, III, 1959, 220);
// Ззовні. Рука Кирила лежала в чужій руці й дружнє тепло пестило збоку, але він чув якусь нехіть (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 217); Не діждати збоку Нам поради — ні! Певність свого кроку, Сміливість в борні (Павло Грабовський, I, 1959, 356);
// Не на першому плані. — Літа були, Тимофію, тоді збоку, а попереду — чоловік. От коли я повів тебе наймати до Варчуків, там.. питають: «Скільки ж років синові?» Я й кажу: «Та вже пастушок». Так і пішов ти до череди (Михайло Стельмах, II, 1962, 30);
// В становищі або з точки зору непричетного до чогось, безстороннього. Ти мене не хвали — нехай люди збоку похвалять (Номис, 1864, № 13329); — Підвестися під вогнем на весь зріст, — це безстрашність.. Тільки ви цього не можете зрозуміти. Ви вже не можете дивитися на себе збоку (Олександр Довженко, I, 1958, 301).
♦ Заходити (забігати) збоку — діяти не прямо, не відкрито; хитрувати. [Храпко:] А чого ж ти ждеш від моїх ворогів лихих? ..До мене прямо не знають, як підступити, та збоку заходять… (Панас Мирний, V, 1955, 176).
4. у знач. прийм. з род. в. Уживається при вказівці на знаходження кого-, чого-небудь з бокової сторони об’єкта. Іван примостився збоку стола на стільчику (Нечуй-Левицький, III, 1956, 351); Рідкодуб і Карась мовчки йшли з боку созівських гарб (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 258).