ЗАЗДРИЙ

ЗА́ЗДРИЙ, а, е, без додатка, рідше на що, до чого. Який відчуває заздрість, бажає мати те, що належить іншому; заздрісний. Одна його доля — чорні бровенята, Та й тих люде заздрі не дають носить (Тарас Шевченко, I, 1951, 41); Щирий та щедрий Семен ніяк не міг погодитися з лукавим та заздрим на чуже добро Романком (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 103); — Вони [миші] всі розбійниці, — зашарудів листям старий дуб, — і заздрі до чужого щастя (Оксана Іваненко, Про бджілку.., 1959, 21);
//  Який виражає, виявляє заздрість. Збоку вигравали музики. Вище за коней злітали на прудких ногах козаки, на них заздрими очима дивилися бурсаки (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 100);
//  у знач. ім. заздрий, рого, чол.; заздра, рої, жін. Про людину, яка заздрить кому-небудь. Тут на селі багато заздрих! Ніхто не пройде повз дворище, щоб не позавидував… (Панас Мирний, I, 1949, 238).