ЗАВДАВАТИ, даю, даєш, недок., ЗАВДАТИ, дам, даси, док., перех.
1. чого, рідко що. Робити, чинити кому-небудь щось неприємне; заподіювати. Розказали кобзарі нам Про войни і чвари, Про тяжкеє лихоліття… Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали — Про все розказали (Тарас Шевченко, II, 1953, 30); Я ще не пробула й півмісяця в баронеси, а скільки прикрості завдала вона мені! (Леся Українка, III, 1952, 523);
// У сполуч. з деякими іменниками означає дію, результат якої виражено іменником. Насильство порушує в тілі часток рівновагу. Можеш у тім пересвідчитись легко, завдавши удару Сам по якійся [якійсь] частині свого ж таки власного тіла (Микола Зеров, Вибр., 1966, 171); Чималої шкоди завдали вони [морози] й Мічурінському саду (Олександр Довженко, I, 1958, 473); Яресько згоряв від сорому. Він бачив, що своїм запізненням завдав образи командирові (Олесь Гончар, II, 1959, 248);
// Викликати, спричиняти що-небудь неприємне. Зчорнілий, спалений посухою степ.. ще більшої туги, ще гіршої нудьги завдає чумакові… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 181); Рани від тавра завдавали їм [невільникам] невимовних страждань (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 220); — Війна завдала стільки горя, сліз, — говорив жалісливий Петро Іванович (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 133).
♦ Завдавати (завдати) болю (муки) — викликати важкі переживання, почуття. Не треба було так робити. Адже вона цим заподіяла Вихору гострої образи, завдала тяжкого болю (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 64); Завдавати брехню див. брехня; Завдавати (завдати) втрати (втрат) — позбавляти кого-, що-небудь якоїсь кількості людей або матеріальних цінностей, знищуючи, виводячи з ладу. Танк Шашла, напевно, був останнім у групі військ, які, завдаючи німцям великих втрат, відходили на схід (Юрій Збанацький, Т. Шашло, 1949, 11); Завдавати (завдати) гарту див. гарт; Завдавати (завдати) дурня див. дурень; Завдавати (завдати) духу див. дух; Завдавати (завдати) жалю див. жаль; Завдавати (завдати) жару див. жар; Завдавати (завдати) жаху див. жах; Завдавати (завдати) зневаги див. зневага; Завдавати (завдати) клопоту див. клопіт; Завдавати (завдати) перцю див. перець; Завдавати (завдати) поразки див. поразка; Завдавати (завдати) сорому див. сором; Завдавати (завдати) страху див. страх; Завдавати (завдати) удару див. удар; Завдавати (завдати) чосу див. чос. Завдати бані див. баня; Завдати веремії див. веремія.
2. що, розм. Піднімати, брати тягар, ношу на плечі, спину. Поцілуйко стягує з воза мішок з мукою, завдає собі на плечі й, пригинаючись, несе свій подарунок (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 344);
// Допомагати кому-небудь підняти щось; піддавати. — От завдай мені, сину, на плечі Тую в’язку й опеньки ще ті (Іван Франко, XIII, 1954, 138); Онопрій.. швиденько завдав на плечі Олени в’язку стерні (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 84).
3. кого, заст. Примусово віддавати, засилати куди-небудь. Отамана молодого Турки-яничари ловили,.. В кайдани кували, В тяжкую неволю завдавали (Тарас Шевченко, II, 1963, 340); Оповідала [Оришка] Христі, кого і коли на стайні били, ..кого у москалі завдали (Панас Мирний, III, 1954, 335);
// розм., у сполуч. із сл. тюрма, темниця і т. ін. Ув’язнювати. [Гомін:] Шандарі Шандарі Той, що Миколу до криміналу завдав (Іван Франко, IX, 1952, 124); — Князівна та закохалася в козака. А князь того не знав, бо якби знав, то і в темницю дочку завдав би (Борис Грінченко, II, 1963, 375).
4. розм. Те саме, що задавати 1. Гнат йшов і думав про суд. Він завдавав собі питання від старшини й відповідав на ті питання (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); [Химка:] Завдав [панич] мені загадку таку, що я не спала й не їла, аж на лиці змарніла! (Панас Мирний, V, 1955, 221).
5. розм. Додаючи якийсь продукт, готувати тісто, ряжанку і т. ін. Жінки тим часом обдивлялися запаси, дивувались хлібові святому, що він у Олени Іванівни завжди і пухкий і високий; розпитувалися — у кого брали борошно, як учиняли, чим завдавали (Панас Мирний, III, 1954, 82).
6. діал. Давати. Яких вже мені ліків не завдавали! Лукаш мене напував листом от [од] чорних порічок (Марко Вовчок, VI, 1956, 248).