ЗАТАЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗАТАЇТИСЯ, аюся, аїшся, док.
1. Влаштовуватися де-небудь так, щоб інші не могли бачити, знайти; ховатися. Коли ми з Мате вибирались на полювання, Володька або Юрко затаювались десь поблизу і, тільки шубовсне в воду підстрелена качка, стрімголов плигали в річку (Юрій Смолич, VI, 1959, 39); Кремезна постать вилізла з лопухів у перебрела греблю, затаїлась за вербою (Юрій Яновський, I, 1958, 58);
// Переставати рухатися, намагаючись бути непомітним; завмирати. Бармаш підповзає і затаюється (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 206); Від несподіванки я впав, мов підстрелений, і затаївся на місці, щомиті чекаючи пострілу в потилицю (Юрій Яновський, II, 1954, 30);
// перен. Знаходячись де-небудь, не виявлятися; критися. Все зле і гидке, що затаюється в чоловічій душі на самому дні, спливло наверх, знялося (Панас Мирний, III, 1954, 100); Мрія у мене здавна Затаїлась завітна (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 287); Ніхто, крім вартових [стада], не скаже тюленям, що в пострілах затаїлася небезпека (Микола Трублаїні, I, 1955, 146).
2. Приховувати в собі, не виявляючи перед іншими. Не було в мене нічого такого, з чим би я затаїлася перед своєю Мартою (Панас Мирний, IV, 1955, 338).