ЗАШКАРУ́БЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до зашкарубнути. У Микити цупкі, зашкарублі руки од роботи, як у дорослого (Степан Васильченко, I, 1959, 267); Він викладав на стіл якісь уривки паперів, просякнуті наскрізь і зашкарублі від солі (Василь Кучер, Голод, 1961, 372).
2. у знач. прикм. Який не піддається впливові нового, прогресивного. Ішлося про перемогу науки й техніки над старим зашкарублим побутом (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 62).