ЗАПРО́ШЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням запросити 1.
2. Прохання (усне або письмове) зробити що-небудь, взяти участь у чомусь. Усміхаючись, він [поет] слухав Те запрошення знаднеє, А коли вони скінчили, Так відмовив їм на теє: «Ви скажіте свому пану, Що заплати не бажаю» (Леся Українка, I, 1951, 383); Мічурін так захопив Михайла Івановича, що вони забули про чай, обід і навіть вечерю, ..не чули чемних і несміливих запрошень відпочити й підживитись (Олександр Довженко, I, 1958, 485); На другий день Жовтневих свят Нерчин потрапив у гості до Куцевича. Запрошення він дістав у вигляді короткої записки (Натан Рибак, Час, 1960, 792).
3. Офіційна листівка, що є вхідною перепусткою на збори, концерт і т. ін. [Сагайдак:] Не можу я відмовитись від доповіді після того, як моє прізвище вже надруковане в запрошеннях! (Любомир Дмитерко, Драм. тв., 1958, 483); Майор поспіхом дістав з кишені і показав мені потертий папірець-запрошення на святковий вечір (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 24).