ЗАНІМИТИ, иш, ить, док., перех., розм.
1. Зробити німим; примусити замовкнути.
Щоб тебе занімило, безос., лайл. — побажання, щоб кому-небудь одібрало мову. — Тьфу, тьфу, тьфу! Щоб тебе занімило! Що ти плетеш? — крикнув принципал (Іван Франко, III, 1950, 193).
2. перен. Затамувати, заглушити. Жінчине страждання занімило Івасеве лихо (Панас Мирний, I, 1954, 271); [Микита:] Не бійтесь, я розуму не проп’ю. А що у мене отут засіло, у цій кістці [показує на лоб], того ні горілкою, ні отрутою не занімиш!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 77).