ЗАКОЛОТИ 1, олю, олеш, док.
1. перех. Убити, встромивши в тіло вістря холодної зброї. [Андромаха (вбігає):] Чи ви те чули, сестри? Мій Гектор, кажуть, заколов Патрокла (Леся Українка, II, 1951, 259);
// перех. Забити колієм (у 2 знач.), ножем (звичайно свиню). Чіпка на поминки [Явдохи] заколов свиню, зарізав три овечки, убив великого бузівка (Панас Мирний, I, 1949, 405); Тітці Мотрі перекажи, що я наказав, коли Червона Армія прийде, нехай кабана заколе і всіх частує (Олександр Копиленко, Вибр., 1953, 435).
2. неперех., перев. безос. Почати колоти (про відчуття болю, кольки). Злякався, аж у п’яти закололо! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 214); В серці їй щось закололо, мов дрібненькими голочками (Леся Українка, III, 1952, 650); У Марії тьохнуло серце, аж закололо в грудях (Петро Панч, II, 1956, 485).
♦ Правда очі (у вічі) заколола — стало неприємно слухати правду. — Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник (Панас Мирний, III, 1954, 309); У ніс заколоти — перестати подобатися, стати не до вподоби, не до смаку. — Як їла хліб з остюками, то й усе добре було; а перейшла на буханці, то у ніс закололи (Панас Мирний, I, 1949, 406).
ЗАКОЛОТИ 2 див. заколювати.