ЗАБУТТЯ́, я, сер.
1. Втрата згадки про кого-, що-небудь. [Мавка:] Коли б могла я тільки захотіти її [муку] забути, я пішла б з тобою, але ніяка сила в цілім світі не дасть мені бажання забуття (Леся Українка, III, 1952, 248); Ви найшли б.. в її невимушеній сонячній усмішці забуття трудного життя (Мирослав Ірчан, II, 1958, 142);
// Неприйняття до уваги чого-небудь. Незнання або забуття основних вимог діалектичного методу прирікає дослідника на блукання, на безцільне гаяння часу для сліпого шукання істини (Комуніст України, 9, 1962, 50).
Відходити (відійти) в забуття; Покриватися (покритися, критися і т. ін.) забуттям — остаточно забуватися, не згадуватися. Найголовніше ж у цих двох роках, це те, що відійшла у забуття його страшна ганьба — перебування в полоні (Іван Ле, Право.., 1957, 231); Відійшли в забуття страшні часи кріпаччини, проти якої мужньо вів боротьбу Шевченко (Петро Колесник, Безсмертний Кобзар, 1961, 74); Минув тиждень-другий безнадійності та горя, утрати відходять назад, криються забуттям (Панас Мирний, I, 1954, 231).
2. Стан того, хто повністю виключився з щоденних турбот, думок, переживань і т. ін. Ти жити хтів хоть хвилю так, як другі, ..упитись жару й забуття (Іван Франко, XIII, 1954, 407); Знав [Матвій], що як виговориться перед ким-небудь, то легше стане. Шукав спокою, шукав забуття (Мирослав Ірчан, II, 1958, 243); Любові й віри невмирущі зерна Поет посіяв на лану своїм, Але в житті шляхом ішов тяжким, Де забуття давала лиш таверна (Максим Рильський, II, 1960, 273).
3. Стан глибокої задуми. Дмитро після хвилинного забуття відшукав очима Андрія і підійшов до нього (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 926); Луна від пісні понеслася далеко-далеко, докотилась до села, вдарилась у крайню хату, де стояла під дверима в забутті Марія (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 377); Женя мовчала, охоплена якимсь забуттям, а потім глянула на подруг: — Петя живий… А тих уже немає… (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 60).
Виводити (вивести) із забуття — повертати до здатності сприймати навколишню дійсність. Тупіт кінських копит вивів жінку із забуття (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 62).
4. Втрата відчуття навколишньої дійсності, стан дрімоти. З того німого забуття, з того очевидячного сну пробуркав його нестримний регіт (Панас Мирний, IV, 1955, 174); Остап лежав на очереті й почувавсь ослабленим.. Не то сон, не то забуття склепляло повіки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 358); В нестямі лупав [чоловік] мутними очима.. на жінку, що своїм настирливим, непотрібним галасом пробудила його від солодкого забуття (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 263);
// Втрата свідомості, непритомність. Скільки днів і ночей тривало маячливе його забуття? Опритомнів [Яресько] уночі, в похмурому бараці (Олесь Гончар, II, 1959, 130); Нестерпний удар по голові звалив його на підлогу, і все поглинув морок забуття (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 62); Третій день лежить віну забутті. 7 трапилося ж таке лихо. Зліг чоловік якраз у жнива (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 70).
Впадати (впасти) в забуття — втрачати відчуття навколишньої дійсності, засинаючи або непритомніючи. Знесиленого Мар’яна жінки повели в другу половину хати, щоб там хоч трохи відпочив. Він упирався, віднікувався, але через якийсь час впав у тяжке забуття… Йому снилося, що сварився з Фросиною (Михайло Стельмах, I, 1962, 171); Павла охопила якась апатія, і незабаром він впав у холодне й темне забуття (Василь Кучер, Голод, 1961, 347).
5. Найвищий ступінь виявлення якого-небудь почуття, збудження, захоплення і т. ін. Наче в нестямі, в знемозі і в забутті, бив [Іван] в камінь поляни ногами (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 349); Хто це хоче відобрати у неї оці хвилини забуття, безпам’ятного щастя? Хто вирвати хоче з вирів кохання?.. (Гнат Хоткевич, II, 1966, 125); В якомусь злобному забутті Крамаренко жбурнув у Бориса ще одну каменюку (Ігор Муратов, Свіже повітря.., 1962, 30).
До забуття — із захопленням, напружуючи всі сили. Тож гідний будь її [Вітчизни] турбот, як віддане дитя, — сягай нечуваних висот, працюй до забуття (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 88).