ВЗОРЕЦЬ

ВЗО́РЕЦЬ (УЗОРЕЦЬ), рця, чол. Зменш. до взір 1,2. [Єгиптянин:] Я більше б лотос брав, а не папірус за взорець для стовпів… (Леся Українка, II, 1951, 245); Був сей погонець взорцем дикої краси (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 18); На образах біліли довгі рушники, розкішно повишивані лапатими квітками та дрібними взорцями (Нечуй-Левицький, III, 1956, 14); Учителька вийняла із шафи останню роботу, нарисувала на таблиці узорець до вишивання і також сіла при своїм столику (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 409).