ВИТРІЩАТИ, аю, аєш, недок., ВИТРІЩИТИ, щу, щиш, док., перех., розм.
1. Широко розкривати (очі). Доря не хтів вставати. Витріщив очі, налякані світлом, і падав знов на подушку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 373); Какура отетеріло витріщив очі (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 10).
♦ [Тільки] очі (баньки) витріщити — дуже здивуватися, остовпіти, широко розкривши очі. — На кому ж женитесь? — Та на Марині ж! Проценко тільки очі витріщив (Панас Мирний, III, 1954, 247); [Павло:] Хочеш, я тебе зразу, одним словом, остовпиню? Скажу таке слово, що ти тільки баньки витріщиш (Марко Кропивницький, II, 1958, 238).
2. на кого—що. Втуплювати в кого-, що-небудь погляд, широко розкривши очі (від здивування, гніву, жаху і т. ін.). Іван витріщав на Соломію очі і крутив, здивований, цапиною борідкою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 378); Староста витріщив очі на Мартинчука, ніби хотів його спопелити (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 263); Сашко по-змовницькому витріщив очі на Данила і зробив гримасу (Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 165).
3. рідко. Виставляти, відкривши (зуби, ікла); вишкіряти. Підійшло [до дитини] страшне вусате страховисько, нагнулося.. і витріщило білі ікла (Яків Качура, II, 1958, 11); * Образно. Скелясті схили оголилися, грізно витріщивши свої жовті зуби (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 143).