ВИТІВНИ́К, а, чол.
1. Людина, схильна до витівок; вигадник. Колись в МТС юнак славився як кращий механік, а серед молоді — неперевершений витівник (Ярослав Гримайло, Син.., 1950, 109).
2. Організатор масових розваг, забав. Молодих запрошують до хати. У ній вступає в свої права весільний староста. Це розпорядник весілля, масовик-витівник (Народна творчість та етнографія, 6, 1967, 45).