ВИТЕРПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИТЕРПІТИ, плю, пиш; мн. витерплять; док.
1. перех. Витримувати, зносити біль, образу, страждання і т. ін. — Не плач, моя дитино, не плач! — промовить бабуся стиха, ласкаво. — Нехай недобрі плачуть, а ти перетривай усе, витерпи бідочку!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 127); Що, коли б Доля з тобою навіки мене розлучила, Що б ти відчула тоді, бідолашна? І як спромоглася б Витерпіть жах, залишившись сама? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 310); [Ромодан:] За ці роки я стільки витерпів (Олександр Корнійчук, II, 1955, 334).
2. без додатка, перев. із запереч. не. Виявляти витримку в чому-небудь, не виявляти чогось (почуттів, дій і т. ін.); стримуватися. Яків не витерпів і зареготався на всю хату (Панас Мирний, I, 1954, 298); Та недовго Хівря витерпіла: призналась якось-то сама матері (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 99); До столу вернувсь кореспондент. Подає Олені кілька фото: — Не витерпів: сю ніч проявив і напечатав (Андрій Головко, I, 1957, 445).