ВИЛУЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИЛУЩИТИ, щу, щиш, док., перех.
1. Очищати, звільняти що-небудь від зовнішньої оболонки, шкаралупи і т. ін. Старий Онопрій.. зривав колосок і вилущував зернятко, чи вже можна жати (Іван Франко, III, 1950, 206); Сіла білочка снідати.., шишку гризе, насіння вилущує (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 95); Це справа не така, як з горіхом: розкусив та й вилущив зернятко… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 115);
// Відокремлювати, відривати зерно від качана і т. ін. За два тижні до сівби зерно вилущують з середньої частини качана [кукурудзи], сортують, піддають сонячному обігріванню (Колгоспник України, 5, 1958, 18); * Образно. Університетське життя вилущило його з тісної шкаралупи гімназиста (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 30).
♦ Вилущити зуби — вибити зуби. Тілиста рука Потаповича.. не з одного вилущила зуби (Панас Мирний, II, 1954, 105); Зуби, моє квасолю, вилущу (Михайло Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 15).
2. перен., рідко. Знищувати. Всіх ведмедів і вепрів вилущимо, всіх вовків, лисиць витравимо (Олекса Стороженко, I, 1957, 292);
// жарт. З’їдати. — Отже, вилущить псяюха всі вареники, і нам мало що зостанеться (Нечуй-Левицький, III, 1956, 354).