ВИ́ЛАЗИТИ, ажу, азиш, док., розм.
1. Лазячи, побувати скрізь, у багатьох місцях. — Не призвичаїш [сина] ні до якої роботи. Базікати — так ого-го! ..Або витріщитись на жука якого та за ним по всьому полю цілий день навколюшки вилазити (Любов Яновська, I, 1959, 414); В імперіалістичну війну вилазив рачки по окопах, в окопах і з більшовиками пізнався (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 138).
2. Багато ходити, побувати скрізь, в багатьох місцях. Ми довго блукали по заводу, вилазили по всіх закутках (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 84).
ВИЛА́ЗИТИ, ажу, азиш і ВИЛІЗА́ТИ, аю, аєш, недок., ВИ́ЛІЗТИ, зу, зеш, док.
1. Лізучи, вибиратися звідки-небудь, кудись. Синіють скрізь проліски; кузьки всякі вилазять на сонце (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 101); Тихо вилазив [Грицько] на чотирьох з-під печі (Степан Васильченко, I, 1959, 120); На горбочки почали вилазити жовто-каштанові ящірки (Олесь Донченко, I, 1956, 149); Тихо, щоб не розбудити нікого з своїх, Віра вилазить через вікно (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 184); Заснув Чабан, а лишенько не спало: Гадюка вилізла з трави, сичить… (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 193);
// розм. Виходити звідки-небудь, притримуючись руками або продираючись, протискуючись. — Погашу світло, вилазьте тоді помацки з хати, мов злодії (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 300); Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він з комишів і ставав над Остапом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 365); Михайло вилазить з машини (Юрій Яновський, I, 1958, 594);
// перен., розм. З труднощами позбавлятися чого-небудь, виходити з якогось становища. Вся сім’я в честі ходить. Вилізли з нестатків (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 345); — Нічого, виб’ємось у люди — легше стане. А поки зі злиднів виліземо — роби, хоч перервись (Андрій Головко, II, 1957, 40).
♦ Вилазити (вилізти) з боргів — повністю сплачувати борги. — Ти і тільки ти можеш допомогти нам вилізти з боргів і зажити по-людському (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 355).
2. Підніматися нагору, лізучи, чіпляючись за що-небудь. Прив’язав [Улас] кошик до себе й почав вилазить по вірьовках вгору (Нечуй-Левицький, III, 1956, 300); [Панас:] Лазив я, знаєш, по риштованню на дзвіниці, виліз до самого ..хреста та й сиджу (Степан Васильченко, III, 1960, 247); Юра виліз на придорожній стовпчик і замахав руками з усіх сил (Юрій Смолич, II, 1958, 23);
// розм. Виходити на яке-небудь підвищення, на гору і т. ін. Ми вже ходили в весняних пальтах, і нам легко було вилазити на гори і збігати в яри (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 37);
// перен., розм. Домагатися певного суспільного становища будь-якими засобами. [Данченко:] Мовчи вже, коли не тямиш!.. Кортить у пани вилізти!.. (Борис Грінченко, II, 1963, 523); — Після того, що ти наробив у коморі, тобі не світить у начальство вилізти (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 440).
3. розм. З’являтися, показуватися де-небудь, пробиватися звідкись назовні; висуватися. Головне місце на возі займала залізна бочка, до якої з одного боку притулилась скриня з дрібним струментом, а з другого — дірявий мішок, так напханий дерев’яними загостреними кілочками, що вони аж вилізали крізь дірки (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 225); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 461);
// перен. Робитися помітним. Надвечір полетів підшипник на третьому тракторі, вилізли назовні інші дефекти (Юрій Яновський, II, 1954, 134).
♦ Вилазити (вилізти) боком — призводити до поганих наслідків. — Це їм [панам] так не минеться, чужа кривда вилізе боком (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 50); — Коли б нам оцей завдаток та потім боком не виліз!.. (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 54); Вилазити (вилізти) із шкури (шкіри) — надриваючись, докладаючи всіх зусиль, робити що-небудь, добиватися чогось. Він тепер уже свого доскочив. Чого ж йому з шкури вилазити (Панас Мирний, II, 1954, 166); І коли він зможе, із шкіри вилізе, щоб заробити на цю хатину й городець (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 183); Очі вилазять (вилізли і т. ін.) [на лоб, лоба, рогом і т. ін.] див. око.
4. Випадати (про волосся, вовну і т. ін.). А коси тії, як у кішки хвости, та й ті вилазять (Панас Мирний, I, 1954, 157).
5. тільки недок., із запереч. не. Постійно перебувати де-небудь, не виходити звідкись. То дід ніколи з своєї пасіки не вилазив, поки не похова аж бджіл у погріб, а то покинув і їх та прийшов (Панас Мирний, I, 1954, 188); Пізніше, коли дорогу узнали в поле та в ліс, — то й не вилазили з їх (Степан Васильченко, IV, 1960, 12); Перші місяці Наринський не вилазив з цехів, намагаючись дізнатися, що робиться з кам’яновугільним маслом у приладах та трубах (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 21);
// перен. Постійно перебувати в якомусь стані, становищі. — Землю — багатіям віддали за половину. Самі — з наймів не вилазите (Кравч., Квіти.., 1959, 161).