ВИ́КРУТКА, и, жін.
1. розм. Те саме, що викрут 1. [Харько (сам):] Дивуюсь і своєму нещастю і хитромудрим викруткам моєї в’юнкої бестії жінки, котра вміє завжди вийти сухою з води і все звернуть на мене (Марко Кропивницький, V, 1959, 593).
2. Інструмент для загвинчування і відгвинчування гвинтів. Викрутка в руці слюсаря відразу опустилася вниз (Вадим Собко, Граніт, 1937, 98).