ВИ́ДУМКА, и, жін.
1. Здібність, здатність видумувати, придумувати; винахідливість. Командирів ворожих я знаю, головних принаймні — це кадрові полковники, люди без видумки. Нічого незвичайного, психологічного видумати вони не можуть (Юрій Яновський, I, 1958, 161); Колектив працює з творчою видумкою;
// розм. Те, що винайдене. [Сторож (сидить за столом і роздивляється на щотах):] Ну й як-то той писар може викласти усяке діло на оцій видумці? (Марко Кропивницький, I, 1958, 497).
2. рідко. Те, що вигадане, придумане, що не відповідає дійсності. Зараз догадався він, що се нова видумка Чимчикевича (Іван Франко, II, 1950, 199).