ВТОПА́ТИ (УТОПА́ТИ), аю, аєш, недок., ВТОНУ́ТИ (УТОНУ́ТИ), втону, втонеш, док.
1. без додатка. Те саме, що тонути. Сестриця не слухала, на кладку ступила; Кладочка схитнулась, сестриця втонула (Павло Чубинський, V, 1874, 202).
2. у чому. Загрузати, зав’язати (в багні, снігу і т. ін.). Ззаду, намагаючись не відставати, втопала в снігу баба Федора (Олесь Донченко, III, 1956, 131);
// Поринати, заглиблюватися в що-небудь м’яке. Гнат мовчав, пильно дивлячись на обличчя дружини, що втонуло в білій подушці (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 308).
3. у чому, перен. Бути невидимим, зникати з очей. На схилі гори утопають в зелені садів невеликі одноповерхові будинки (Олександр Корнійчук, Чому посміх. зорі, 1958, 5); Гарні краї ті далекі, В казковій втопають красі (Іван Нехода, Казки.., 1958, 62); Віюк устав і погупав знов у далекі печери, та швидко втонуву темряві (Іван Франко, III, 1950, 138).